Азаровщина. Нове обличчя

27.12.2006 13:21

Коли з’явилися лише натяки на можливість формування уряду Партією регіонів, деякі посади ні в кого не викликали сумніву. Серед них – посада першого віце-прем’єр-міністра та міністра фінансів, одним словом – великого професіонала Миколи Азарова, який за часи Кучми сформував в економіці та управлінні цілий напрямок – азаровщину.

Одного разу екс-міністр фінансів сказав про себе: Пинзеник – це не прізвище, Пинзеник – це посада. Власне, так і наш герой, Микола Янович, асоціюється із страшним поняттям «азаровщина», яке на всю країну назвала Інна Богословська, оголошуючи про відставку з поста Голови Державного комітету України з питань регуляторної політики й підприємництва. «Азаровщина – це повне нехтування законом», – сказала вона.

Проте цей термін дуже цікавий, тож варто на ньому зупинитися більш докладно.

Азаровщина як ознака кучмізму

Михайло Горинь вважає, що це він уперше вжив цей термін. „азаровщина” – то є одна із тих ознак, яка не дає робити Україну українською. Я не можу уявити, як частина Кабінету міністрів України може говорити іноземною мовою – в якій національній демократичній державі таке допускається?”, – усе ніяк не міг зрозуміти пан Михайло в інтерв’ю „Главреду” 26 серпня 2006 р.

Тобто, для патріотично налаштованих українців термін „азаровщина” пов’язаний з потуранням державної мови і насадженням російської. Але для економістів, точніше бізнесменів, Хорошковського та Богословської, азаровщина – система, яка шкодить розвитку бізнесу, а не духовності.

„При наявності таких людей при владі неможливо ні примирення, ні консолідація суспільства, ні економічне процвітання держави. Такі люди, – говорила, заявляючи про відставку Богословська, – компрометують яку завгодно владу і якзавгодно гарну ідею”.

„Для Миколи Азарова принципово далеке поняття ліберальної економіки”; „методи роботи Азарова досить несучасні”; „він, безумовно, дуже сильний і дуже талановитий організатор, але він організатор старого зразка”; „він людина – успішна і хороша в адміністративній системі управління”; „він зараз не підходить для вирішення тих задач, що стоять перед країною і перед владою” – це теж від Богословської.

„Оподатковування ніде у світі не виходить з рівного підходу до всіх суб’єктів. Не може на однакових умовах платити підприємство, на якому працює 3 людини, і на якому працює 40 тисяч. Не може в однаковому режимі платити податки підприємство, у якого виробничий цикл 18 місяців і підприємство, що виготовляє готову продукцію за два дні. Не може однаково платити податки підприємство, у якого основна додана вартість матеріальноємна, тобто основна додана вартість за рахунок обробки матеріалів і підприємство, де основна додана вартість за рахунок мізків, тому там не має бути податку на додану вартість, це не додана вартість це реальна вартість мізків” – і це від Інни Германівни, щоправда з інтерв’ю виданню „Росбалт-Україна”.

Визначення „азаровщині” давав також Олександр Турчинов. Це – „жорстка адміністративно-силова каральна система”, „тотальний механізм знищення політичного плюралізму”, „повний псевдодержавний контроль над усіма сферами суспільно-громадського життя” (пленарне засідання Верховної Ради України, 28.11.2000 р.).

Всі інші визначення – звичайна калька. Зрештою, підсумувавши все, можемо зробити наступний висновок. „Азаровщина” – це:

– нелюбов до України та української мови;

– відсутність системного підходу, старі методи управління, командно-адміністративний стиль управління економікою, податковий тиск;

– розпорядження бюджетними грішми, як своїми власними. Варто лише пригадати „палаци” податкових адміністрацій й „хатинки” центрів соціальної допомоги, 30% податкових надходжень, які витрачалися по одноособовій вказівці Азарова „на розвиток податкової системи”.

– подвійні стандарти. З одного боку – тверді вимоги сплати податків платниками податків, з іншого – порушення закону й неповернення мільярдів оборотних коштів підприємств у вигляді ПДВ. І так далі

– нарешті, „азаровщина”, це коли на папері все добре, економіка зростає, люди стають заможнішими, а на ділі все інакше.

Так було до 2004 р., і, здавалося, з після Помаранчевої революції закінчиться. Проте з повернення до владних кабінетів Азарова та його команди кращі традиції „азаровщини” відроджуються. Згадаємо лише про рішення Державної податкової адміністрації про тимчасове припинення відшкодування ПДВ. Не так давно „Оглядач” повідомляв, що одночасно від декількох великих економічних структур надійшла інформація про те, що вони одержали пропозиції від „посередників” оперативно налагодити відшкодування ПДВ „за процентний відкіт готівкою”. Мова йде об відродження схеми, що працювала в Україні до 2005 року.

А все почалося з того, що на початку серпня 2006, під час знайомства з колективом Мінфіну Азаров заявив про необхідність призупинити відшкодування ПДВ до „окремих вказівок”. Те рішення він пояснив тим, що „повернення податку в основному здійснюється по фіктивним і до того ж „елементарним” схемам”. І доки „вони не розберуться”, хто винен у поширенні подібної практики, відшкодовуватися податок не буде”. Проте, хто буде розбиратися й скільки часу на це буде потрібно, й досі незрозуміло.

Йде наступ на українську мову. Окрім відмови оскаржувати рішення Апеляційного суду щодо скасування урядової постанови Кабміну Єханурова про україномовний дубляж фільмів у кінотеатрах (хоча це передбачено Законом „Про кінематограф”), це й розмови про надання російській мові статусу державної. Також „азаровщина” – це заяви про орієнтири на Росії та відмова від євроатлантичної інтеграції.

Зрештою, під це поняття можна приписати й повернення кортежів разом з урядовими машинами і перекриття доріг, коли ними проїжджає черговий „янукович”.

Звісно, хтось може сказати, що все це – просто слова, й насправді соціально-економічний стан у державі покращився. Щоб вияснити це, ми звернемося до цифр, які люб’язно надає Держкомстат.

Мовою цифр

У період з вересня по листопад ціни на усі товари та послуги в середньому зростали трохи більш ніж на 2 %, і це не зважаючи на командно-адміністративне управління економікою. У той же час, у період з січня по серпень ціни зростали в середньому на 0,5%. Коментарі, як то кажуть, зайві.

Якщо індекси реальної зарплати у січні-серпні зростали близько на 0,3% (враховуючи катастрофічне падіння доходів у січні-2006 порівняно з груднем-2005), то у вересні-жовтні вони стали знижуватися у середньому на 1,35%. Слід відзначити, що це стосується виключно бюджетних галузей. Приватні структури відстежити складно, адже там і досі існують так звані «доплати» у конвертах.

Середня заробітна плата у бюджетників у цілому по Україні в серпні порівняно з січнем зросла на 24%, а у жовтні порівняно з серпнем – на 1%. Ось вам і поліпшення життя уже сьогодні.

Окремо дамо статистику по росту зарплати у Донецькій області. Серпень порівняно з січнем – 19% зі знаком плюс, жовтень-серпень – теж плюс, але 1%.

Рівень безробіття. Серпень-січень: знизився майже на 23%, або 205,2 тис. осіб. Листопад-серпень: знизився менш ніж на 1%, або на 3,6 тис. осіб, причому у листопаді порівняно із жовтнем безробітних стало майже на 40 тис. більше. Станом на 1 листопада зареєстровано 693,1 тис. безробітних в Україні. Слід окремо зауважити, що за господарювання Януковича, Азарова та Мельника безробітних на селі стало майже на 15 тис. чоловік більше, хоча за минулої влади безробітних у сфері АПК стало менше майже на 130 тис.

Не будемо й далі стомлювати читачів статистикою: кожен за бажанням може знайти багато цікавої і корисної інформації на сайті Державного комітету статистики України. Ми ж не будемо робити висновків, слово за тобою, шановний читачу.


"Інтернет РЕПОРТЕР"