Революция яппи

Грузинская молодежь под предводительством Михаила Саакашвили за шесть лет превратила нищую кавказскую республику, управляемую ворами в законе, в бурно развивающуюся экономику с амбициями Сингапура и Гонконга. Западные эксперты единодушны: грузинские реформы беспрецедентны


Автор: Виталий Сыч (Киев – Тбилиси – Киев)


«Как поживаете?», «Как ваши дела?», «Здравствуйте, как поживаете?» - президент Грузии Михаил Саакашвили с улыбкой жмет руки гостям в своем кабинете, используя прямую кальку американского приветствия на русском языке. Люди в администрации президента Саакашвили напоминают персонал транснациональной компании вроде Procter & Gamble или Philip Morris: все молоды, многим из них до 30, одеты в джинсы и пиджаки, легче изъясняются по-английски, чем по-русски.
«У нас в правительстве всего два человека, которым больше 40», - объясняет Саакашвили. «И почти какое-то время все жили за границей». Пресс-секретарь Саакашвили училась в Лондоне, его ассистент выросла в Ванкувере (Канада).
Рядом на открытой террасе с видом на весь Тбилиси стоит тренажер для силовых упражнений. Сверху новый президентский дворец венчает стеклянный купол с подвесной спиральной лестницей внутри – такой же, как в берлинском бундестаге.
Построенный на холме дворец Саакашвили, одна из архитектурных доминант грузинской столицы, олицетворяет амбиции грузинского президента. Несмотря на испорченные отношения с Россией и подмоченную репутацию Саакашвили на Западе, экономисты и политические эксперты, посещающие Тбилиси, практически все сходятся в одном: Михаил Саакашвили, или просто Миша, как называют его в грузинской столице, и его коллеги провели либеральные реформы, которые могут войти в учебники экономики как самый быстрый курс радикальных преобразований в истории.
Судите сами. В рейтинге легкости ведения бизнеса, который каждый год выпускает Всемирный Банк, Грузия из незавидной компании стран бывшего СССР в этом году взлетела на 11-е место в мире, опередив Финляндию, Швецию и Японию.
Несколько месяцев назад американский журнал Forbes, ежегодно оценивающий легкость уплаты налогов во всем мире, и вовсе назвал Грузию самым либеральным режимом Европы и четвертым в мире после Катара, ОАЭ и Гонконга.
Всего за пять лет нищее и полуразрушенное государство превратилось в бурно развивающуюся экономику, которая притягивает инвесторов со всего мира. Вечером на центральной улице Тбилиси, проспекте Шота Руставели, горят вывески отельных сетей Marriott, Radisson и Sheraton. На подходе - Kempinski.
Подтягиваются регионы. Американский журнал Time написал, что грузинский курортный город Батуми «развивается с такой скоростью, которая заставила бы покраснеть даже Китай». Перечень объектов с макетами, подлежащих сдаче в Батуми уже в следующем году, напоминают рекламную брошюру Дубая.
В своем заключительном отчете, призванном оценить изменения бизнес-климата в Грузии, который был опубликован несколько месяцев назад, американское Агентство международного развития (USAID) назвало преобразования в Грузии «самыми обширными, глубокими и быстрыми реформами, проведенными какой-либо из стран в мире за последние 50 лет».
Алексей Гарань, профессор политологии Национального университета Киево-Могилянская Академия, рассказывает, что был впечатлен увиденным во время своей недавней поездки в Грузию.
«Я разговаривал с людьми в группе и все мы сошлись во мнении, что здесь ощущаешь себя, как будто ты приехал из страны третьего мира, с Черного континента, а не из Украины», - заключает он. В борьбе с коррупцией и качестве инвестиционного климата Грузия ушла далеко вперед по сравнению с Украиной, отмечает он.
Авторы реформ утверждают, что рецепт грузинского чуда прост. Его ингредиенты - железная политическая воля, резкая либерализация и параноидальное уничтожение всех проявлений коррупции.


Ультра-либералы


История либеральных преобразований в Грузии началась в 2004 году, когда в стране исчезла санэпидемстанция. За ней канула в Лету пожарная инспекция. Затем были ликвидированы десятки ведомств и сотни разрешительных процедур.
«Когда мы закрыли санэпидемстанцию, все думали, что везде будут тараканы», - рассказывает Саакашвили. «Но этого не произошло. Потому что рестораны сами не были заинтересованы в том, чтобы у них были тараканы – ведь к ним больше никто не придет!» - смеется он, и тут же эмоционально добавляет: «Да и санэпидемстанция в Грузии никогда не следила за санитарными нормами. Они просто ходили и собирали мзду».
За несколько месяцев страна сократила количество лицензий и разрешительных документов, регулирующих ведение бизнеса, с 1 тыс. до 150. Команда реформаторов вместе с профильными ведомствами перебрала все патенты и лицензии и оставила лишь те, для существования которых у чиновников нашлись весомые аргументы. Основой новой системы разрешительных документов стал опыт Швеции и Новой Зеландии.
Потом правительство резко снизило налоги и импортные пошлины. Подоходный налог упал до 12%, количество ставок импортных пошлин сократилось до трех – 0%, 5% и 12% - по сравнению с 16 разными тарифами раньше, которые доходили до 30%. Образцами для подражания для идеолога грузинских экономических реформ Кахи Бендукидзе служили даже не Польша со Словакией, а Сингапур и Гонконг.
Тамара Ковзиридзе, которая в то время была помощником Бендукидзе (ныне она советник премьер-министра Грузии), рассказывает, что параллельно с либерализацией реформаторы пытались приучить бизнес и обычных людей платить налоги.
«Когда мы заставили все магазины на центральной улице Тбилиси установить кассовые аппараты, была куча протестов. Но все начали платить, - с улыбкой вспоминает Ковзиридзе. - Затем заставили установить счетчики на электричество и воду. В Грузии этого не было и до бюджета доходило от силы 10% от всех существующих налогов».
Параллельно, несмотря на сильное сопротивление, правительство начало масштабную приватизацию, включая так называемые стратегические предприятия. Порт в Поти купили и отстроили инвесторы из ОАЭ, аэропорты в Тбилиси и Батуми приобрели и реконструировали турки. Украинский миллиардер Игорь Коломойский купил горнолыжный курорт Гудаури, рассказывает Ковзиридзе.
Особые опасения вызывала перспектива наплыва российских компаний. Однако Ковзиридзе и ее коллег это не смущало. Дистрибьюция электроэнергии в Тбилиси была продана российской РАО ЕЭС. Отделения банка ВТБ, почти 90% акций которого принадлежит правительству РФ, – в городе повсюду, а недавно в борьбу на мобильном рынке Грузии включился и телекоммуникационный гигант Билайн.
Западные экономисты утверждают, что беспрецедентная либерализация даст огромную отдачу через пять-семь лет. И первые результаты уже налицо. Доходы грузинского бюджета выросли с $ 558 млн в 2003 году до $ 3,3 млрд в 2008-м. С 2004-го по 2008-й экономика Грузии росла со скоростью 9-12% в год. Падение ВВП же в прошлом кризисном году в стране составило 3,9% по сравнению, например, с 15% в Украине. Меньший, чем у соседей откат ВВП Ковзиридзе связывает с диверсифицированностью грузинской экономики.
В результате реформ средняя зарплата в стране выросла с менее $ 30 в 2005-м до среднеукраинского уровня в $ 240 в прошлом году.
Советник президента Грузии Томас Эймонд-Ларитаз особо удивлен неугасающим интересом иностранных инвесторов, особенно в свете вооруженного конфликта с РФ в августе 2008 года. «Давайте будем говорить прямо, война с Россией – это серьезный фактор нестабильности, и я боялся, что это попросту распугает всех инвесторов. Но они продолжают приходить из-за крайне благоприятного бизнес-климата», - констатирует он.

Кто пойман, тот вор


Первый заместитель министра внутренних дел Грузии Эка Згуладзе распахивает дверь и заходит в комнату для переговоров в здании, которое больше подходит для музея современного искусства, чем для места работы высоких милицейских чинов постсоветской республики. 31-летняя девушка – одна из тех, кто за несколько лет выжег коррупцию на теле одной из самых бедных и коррумпированных стран мира.
16 января 2004 года Грузия объявила войну сразу на два широких фронта – взяточникам в госструктурах и ворам в законе, которые к тому времени де-факто управляли государством.
В этот день был арестован бывший глава грузинской железной дороги за нецелевое использование средств. Уже на следующий день правительство Грузии под руководством новоизбранного президента Михаила Саакашвили арестовало бывшего министра энергетики. Через месяц был закрыт мощный конгломерат в Аджарии. Еще через несколько дней на борту самолета Тбилиси-Париж был арестован зять Шеварднадзе.
Новая власть не жалела никого, и ранг подозреваемого не был помехой. Саакашвили рассказывает, что с момента его прихода к власти за коррупцию были арестованы несколько министров и шесть членов проправительственного большинства в парламенте, которое поддерживает его.
«Я собственно в Киев учиться поехал, потому что с меня за поступление требовали в то время [1984 году] 50 тыс. рублей, представляете? А в Украине я поступил бесплатно», - улыбается выпускник Киевского института международных отношений.
Если взяточничеству в госорганах новое правительство переломало хребет довольно быстро, то в лице воров в законе Згуладзе и ее коллегам пришлось бороться с самими устоями грузинского общества. Замминистра МВД Грузии вспоминает, результаты опросов детей в школах в начале 2000-х годов показывали, что 75% мальчиков мечтали стать ворами в законе, а около половины девочек мечтали выйти за них замуж. На воров в законе в Грузии смотрели как на Робин Гудов – людей, которые сопротивлялись системе, объясняет она.
«Государства как такового здесь тогда не было. Страной управляли воры в законы, коррумпированные милиционеры и чиновники-феодалы», - описывает Згуладзе масштаб задач своего ведомства того времени.
Новое правительство пошло на экстраординарные меры. В 2005 году в Грузии вступил в силу закон, разрешающий приговаривать к тюремному сроку всех, кто признает себя вором в законе, даже если нет доказательств его вины. Согласно неписаному кодексу чести, вор в законе не может отрицать свой криминальный статус и обязан отвечать утвердительно на прямой вопрос. Параллельно МВД разослало всем региональным шефам милиции циркуляры, предупреждающие о том, что через месяц будет уволен каждый, в чьей зоне ответственности останется хотя бы один вор. Посыпались аресты.
Згуладзе, которой во время начала реформ было 27 лет, вспоминает, что тогда грузинские воры собрались на сходку в Москве, где – учитывая сложившиеся обстоятельства - решили сделать исключение для воров в Грузии и позволить им отвечать «нет» на вопрос о своей причастности к организованной преступности. Это не помогло. Всего за последние годы в Грузии было арестовано 214 воров. Восстание в тбилисской тюрьме было подавлено силой, семеро заключенных погибли. Организации по защите прав человека требовали расследования. Правительство оставалось непреклонным.
«В Украине тяжело понять, но в Грузии в 1990-х годах главного вора в законе в аэропорту встречал лично министр внутренних дел и с кортежем отвозил его домой», - оправдывает президент Саакашвили жесткость силовых мер.
Согласно данным Згуладзе, на сегодняшний день в Грузии не осталось ни одного вора в законе. Если раньше в республике воровали около 50 автомобилей в день, то сегодня – один в полгода и машины никто не закрывает, с гордостью добавляет она.
Нынче в Тбилиси по вечерам популярная среди молодежи улица Шарден битком набита парнями и девушками, беззаботно танцующими в клубах и потягивающими коктейли на открытых площадка ресторанов. У беззаботности есть своя цена. Новые законы в Грузии приравнивают даже мелкие правонарушения и коррупцию к серьезным преступлениям, которые могут привести к длительному заключению. В результате за последние годы количество заключенных в Грузии выросло вчетверо, с 5 тыс. до 20 тыс., а республика заработала репутацию страны с одним из самых высоких в Европе показателем количества заключенных на душу населения - третьим после России и Беларуси.
«Сейчас за кражу мобильного телефона можете получить семь лет. А если забудете мобильный телефон в баре, догонят и вернут, еще и попросят, чтобы забрали», - рассказывает Татьяна Федорченко, генеральный директор компании Тавази, которая переехала в Грузию из Украины более 15 лет назад.


Диктатура яппи


Эймонд-Ларитаз может сравнивать Грузию и Украину. Француз, который несколько лет проработал в Украине в качестве президента Фонда Виктора Пинчука, теперь является советником Президента Грузии и главы нацсовета по безопасности Грузии.
«Качество грузинской и украинской политической элиты несопоставимо. Это просто разные планеты», - восхищается он кавказской республикой.
Карательные меры по уничтожению паразитирующих на бизнесе проверяющих органов, были не единственным средством достижения высокого качества грузинской элиты. Летом 2005 года грузинские власти начали свою самую громкую реформу – тотальную чистку госаппарата. В один день были уволены 14 тыс. гаишников, немалая сила для страны с населением в 4,5 млн человек. За несколько часов ГАИ, как одна из самых коррумпированных государственных служб, была попросту ликвидирована. Молодые чиновники МВД начали набор в новую службу - теперь уже полицию.
«Три месяца машины на дорогах не контролировал никто. Все боялись, что же будет? - вспоминает первый заместитель министра внутренних дел Грузии Эка Згуладзе.- Не случилось ничего. И вы знаете, было даже неплохо».
За три месяца правительство сформировало полицию с новыми зарплатами – минимум $ 400 против прежних $ 30 - новой формой и новыми машинами, Volkswagen Passat. Згуладзе, которая до работы в правительстве училась в США и несколько лет работала в инвестиционном фонде, говорит, что она и ее коллеги хотели предложить людям «полностью новый продукт».
«В день, когда мы вывели на улицы новых полицейских – это были в основном очень молодые люди – прохожие были в шоке. Они останавливались, смотрели на них, подходили, разговаривали, им казалось, что должен быть какой-то подвох».
Молодым людям нравилось работать в полиции, тех, кто брал взятки, тут же выгоняли, добавляет замминистра. Перед новым ведомством стояла амбициозная задача – заставить грузинских водителей уважать правила дорожного движения. Згуладзе рассказывает, что целый год ее служба концентрировалась на том, чтобы заставить водителей останавливаться на красный свет. Еще год - на том, чтобы они останавливались у линии, а не за ней. За несколько лет уровень доверия к полиции в Грузии с нескольких процентов вырос до беспрецедентных 82%. Эймонд-Ларитаз называет это шокирующим показателем, который превышает аналогичный в его родной Франции.
Превращение ГАИ в полицию – лишь часть тотального обновления аппарата госслужащих. Тамара Ковзиридзе рассказывает, что количество чиновников было сокращено в 20 раз, а зарплаты оставшихся подняты в 15 раз. Сейчас зарплаты в министерствах начинаются с отметки в $ 600. На смену постсоветским чиновникам пришли молодые люди из частных компаний и неправительственных организаций, многие из них учились за границей. Сама Ковзиридзе, которая периодически вворачивает в свою речь английские слова, училась в Бельгии и Германии.
«Впечатляет, что у власти в Грузии стоят молодые, некоррумпированные, современные люди со знанием иностранным языков», - говорит Гарань. «И в этом смысле это разительный контраст с Украиной».


Цена реформ


В Грузии сказка заканчивается, когда начинаешь разговаривать с оппозицией. Давид Гамкрелидзе, председатель партии Новые Правые и сопредседатель политического альянса За Грузию, быстро выкладывает ворох претензий к Саакашвили. Гамкрелидзе отмечает, что коррупция перекочевала в верха, тендеры и крупный бизнес контролирует МВД. Предварительное заключение стало крайне эффективным методом расправы – около 30% всех заключенных составляют именно подозреваемые, говорит он. В судах все решают прокуроры, которые в свою очередь зависят от того же МВД.
«У нас на бумаге верховенство закона, а на деле - закон одного человека: Саакашвили, - говорит Гамкрелидзе. - Ну, может, двух, - еще министра внутренних дел».
Все телеканалы в стране контролируют бизнесмены, лояльные к режиму Саакашвили, продолжает он. У оппозиции есть доступ лишь к двум небольшим каналам, которые вещают на незначительной территории страны. Размах пропаганды достиг такого масштаба, рассказывает оппозиционер, что через четыре месяца после войны с Россией 25% населения Тбилиси считало, что Грузия победила в войне, согласно опросам общественного мнения.
« У нас есть шутка такая: если бы у Гитлера был Рустави-2, немецкий народ до сегодняшнего дня не знал бы, что проиграл войну», - иронизирует он.
Как результат, оппозиция представлена в парламенте всего около 15 мандатами из 150, а в тбилисском собрании – двумя из 35. Сам Гамкрелидзе и 11 его однопартийцев отказались от депутатских мандатов в парламенте для того, чтобы, по его словам, «не легитимизировать» выборы 2008 года.
Гамкрелидзе – не одинок в своих претензиях к Саакашвили. Часто в разговорах с грузинами звучат слова «полный контроль», «полицейское государство», «элитарная коррупция». Многие отмечают, что замена опытных кадров привела к деградации дипломатии, военных, других сфер, где опыт накапливался годами. Больше всего реформаторам достается за то, что во время реформы госсектора сотни тысяч людей были в одночасье выброшены на улицу без каких-либо альтернатив.
Чрезмерная самоуверенность Саакашвили как раз и привела к войне с Россией, считает Гамкрелидзе, в результате которой Грузия потеряла 500 человек и 20% своей территории. Обиженных и оставшихся без работы в результате увольнений в Грузии людей накопилось столько, что в протестах в прошлом году на каком-то этапе участвовали 100 тыс. человек – немалая цифра для страны, где живет столько же людей, как и в украинской столице, заключает он.
Гарань, который трижды за последние месяцы посещал Грузию, считает, что оппозиция, возможно, сгущает краски, но признает, что суть претензий верна: много власти, мало демократии.
«Однако Саакашвили использовал авторитарную модель, чтобы провести реформы. Да, он делал это железной рукой», - рассказывает он.
Сам Саакашвили называет обвинения в «некой элитарной коррупции» чушью, считая, что коррупцию «или видно, или нет». Еще в самом начале своего правления, в ответ на обвинения в авторитаризме, он ответил: «Все эти люди возражают всего лишь против тактики, а не против целей. А это несущественная вещь».


Нью-Тбилиси


Гарань с горечью отмечает, что Украина упустила шанс для реформ подобных грузинским в первые два года президентства Виктора Ющенко, когда у него был колоссальный кредит доверия. «Все было сделано в Грузии, в Украине было просто проговорено, - сетует он. Сейчас это просто малореально».
Профессор политологии добавляет, что нынешнее правительство может улучшить инвестиционный климат, но не уничтожить основу экономических бед.
«Мне сложно представить, как Партия регионов будет бороться с коррупцией – уволить всех коррумпированных людей из МВД, например. Вот вы себе такое можете представить? Я – нет», - отрубает он.
Саакашвили же не собирается останавливаться. Сейчас путь из Тбилиси до Батуми по железной дороге занимает восемь часов. После строительства скоростной магистрали, по словам президента, это будет занимать два с половиной часа. Советник президента Эймонд-Ларитаз говорит, что на очереди реформы образования, здравоохранения и судебной системы.
Учебный процесс в школе будет разбит на две части по европейскому образцу – до пятого класса и после. Огромный акцент будет сделан на изучении английского языка и компьютеризации. Правительство уже разрабатывает программу по привлечению в Грузию носителей английского языка для преподавания в школах. Одновременно всем школьникам будут выдавать бесплатные лэптопы с подключением к интернету, рисует красочную картину француз.
В здравоохранении правительство возьмется за приватизацию больниц, внедрение страховой медицины и кампанию по пропаганде здорового образа жизни, рассказывает Эймонд-Ларитаз. В судебной системе – за введение судов присяжных.
Сам же Саакашвили считает, что Грузия уже стала моделью для подражания во всем мире. Недавно в Бухаресте на саммите НАТО он заявил, что его государство собственным примером доказало, что: «Нет страны, которой не подходит демократия. Нет народа, которому не подходит бурное развитие. И нет культурных особенностей, которые могут служить препятствием для свободы».

Для того, щоб боротися з корупцією, потрібно бути готовим до того, що доведеться жертвувати політичними союзниками, доведеться жертвувати близькими друзями, людьми, які допомагали становленню цієї конкретної влади. Без цього боротьби з корупцією не буде. Як тільки виникає каста недоторканних, виникає прошарок людей, по відношенню до яких жодних антикорупційних розслідувань бути не може, вважайте, що боротьба з корупцією на цьому закінчилася.

Тому якщо існує така політична воля – боротися з корупцією скрізь, незважаючи на особистості, і в тому числі розлучатися з дуже близькими людьми, – тоді боротьба з корупцією, ясна річ, буде ефективною. В решті випадків вона може бути більш-менш ефективною, звісно, я не говорив би зараз лишень про чорне чи біле. Можливо досягти певних успіхів. Але тотальної війни з корупцією і тотальної перемоги над нею не буде.

В чому полягала особливість нашого антикорупційного походу? В першу чергу я маю сказати, що Революція Троянд надала дуже великий мандат саме і в першу чергу на боротьбу з корупцією. Цей мандат дозволяв робити дуже радикальні речі. Але боротися з корупцією окремо, не розвиваючи економіку, не розвиваючи підприємництво, звісно, добре, але це не дасть належного ефекту. Тому другою суттєвою частиною були ті реформи, які слугували розвитку економіки, але які, разом з тим, мали дуже глибокий антикорупційний смисл.

Адже де виникає корупція? Корупція виникає в першу чергу там, де відбувається зустріч громадянина і бюрократії. Чи йдете ви отримувати довідку, чи йдете ви отримувати паспорт, чи ви йдете отримувати дозвіл на будівництво, ліцензію на виробництво тієї чи іншої продукції, ви стикаєтеся з бюрократією. Залежно від того, як вона влаштована, як влаштовано процес, коли вам потрібно до неї звернутися, ви закладаєте систему той чи інший рівень можливої корупції.

Наведу дуже простий приклад. Я не хотів би, аби ви вважали, що на цьому все. Але, наприклад, взяти закордонний паспорт. Зрозуміло, що деяким людям паспорт потрібен іноді дуже швидко, іноді вони поспішають. У більшості країн отримати закордонний паспорт – це повільна процедура, яка займає місяць, півтора, два місяці, іноді навіть більше, дуже бюрократична. Зрозуміло, що на цьому тлі завжди існують люди, які хочуть його отримати дуже швидко. Що робитимуть ці люди, якщо вони хочуть отримати швидко паспорт? Ясна річ, вони шукатимуть всілякі лази, вони шукатимуть знайомих, друзів, які готові за невелику чи велику, залежно від терміновості, плату цей паспорт вам дати. Відповідно, якщо у вас система влаштована жорстко, всі отримують однаково, в однакові повільні строки, і ви не маєте можливості надавати різні послуги з різною швидкістю видачі паспорта чи будь-якої іншої довідки, то в результаті у вас буде система, яка постійно матиме спокусу корупції. Як тільки ви цю систему руйнуєте, впроваджуєте градацію на різні терміни отримання будь-якого папірця, то ця система стає гнучкою і вже немає грунту для корупції. Це не дерегулювання, не лібералізація, це просто покращення методів роботи держапарату таким чином.

Інший приклад, пов’язаний безпосередньо з економічними регуляціями. Отримання дозволу на будівництво. Якщо подивитися на країни колишнього СРСР, в одних країнах для того, щоб отримати дозвіл на будівництво, потрібно надати до державного органу кілька папірців, а в інших потрібно надати понад 300 різних папірців. Ці папірці в свою чергу – результат діяльності певних державних чи квазідержавних органів. Абсолютно зрозуміло, що якщо вам потрібно в одному випадку 4 папірця, а в іншому випадку 304, то у вас кількість потенційно корупційних контактів між громадянином і бюрократією на 300 більше. Безумовно, невелика кількість не є захистом від корупції. Вона просто дозволяє вам сконцентруватися на цих кількох точках, де відбувається контакт людини, громадянина і бюрократії. Якщо у вас таких точок 300, то там кількість очей, які мають слідкувати, вже більша.

Що відбувається, коли у вас регулюються такі речі, як, наприклад, у Грузії було ліцензування боротьби з крисами. Звичайно, можна таке мати, напевно, і теоретично в цьому є певний невеликий сенс, невелике суспільне благо. Ви можете зупинити недобросовісних стерилізаторів. Але завжди таке регулювання є ґрунтом для корупції. А будь-який ґрунт для корупції раніше чи пізніше перетворюється на дерево корупції, рано чи пізніше з цього місця держапарат починає гнити. Тому дерегулювання, яке було проведене в Грузії, починаючи з 2005 року, і триває досі, було одним з ключових моментів для того, щоб відрізати дуже велику кількість потенційних точок контакту.
Якщо подивитися на порядок денний, тут більш-менш чітко розказано короткий зміст того, що я хотів сказати. Зменшення державного регулювання, менший розмір держапарату – це ключовий момент. І ціла низка інших речей, таких як прозорість, спеціальне регулювання, про що говоритиме пан Лежава.

Тут я хочу ще раз підкреслити, що економічна складова, превентивна складова боротьби з корупції – це в першу чергу зменшення кількості можливих контактів бюрократії і громадян, зменшення кількості місць, де можна вимагати гроші у громадянина, або зменшення кількості місць, де громадянин може вимагати якісь довідки, документи, дозволи в обмін на гроші. Зменшення всього цього є ключовим елементом. Тоді правоохоронний орган отримує можливість зосередитися на невеликій кількості можливих правопорушень. Інакше кількість місць, за якими потрібно слідкувати, настільки фантастично велика, що просто не дає правоохоронним органам ефективно функціонувати.

Чому певною мірою реформи, які могли би відбуватися в Грузії, Україні чи іншій пострадянській країні, є, я би сказав, навіть простішими, аніж робити те саме реформування в країнах Західної Європи? Тому що країни Західної Європи мають різний ступінь бюрократизованості, але ця бюрократія більш-менш працює. Ви можете сказати, що система дозволів на будівництво чи медичного обслуговування вам не подобається в Німеччині чи Англії, вона може бути недосконалою, але вона працює. Вона постачає продукт, необхідний суспільству. Можливо, можна було б постачати кращої якості, можна було б постачати дешевше, але це постачається.
На відміну від них, країни Східної Європи, особливо країни колишнього СРСР позбавлені цього. Бюрократія у пострадянських країнах, як правило, не виробляє нічого корисного. Вона є лишень гальмом для розвитку економіки і суспільства, жодних благ вона не надає. Тому реформи, які можна проводити в нашій країні, в вашій країні, в інших країнах поряд з нами, можуть бути більш радикальними, жорсткими. Відповідно, ефект від них набагато значніший.

Мені здається, цей момент часто при погляді зверху втрачається. В усіх цивілізованих країнах якийсь процес АВС регулюється. Значить, і в нас він має регулюватися, у нас має бути спеціальний орган, який регулює. Так, але різниця полягає в тому, що там він регулюється насправді, а у нас в силу слабкості бюрократії, в силу слабкості інститутів як держави, так і громадянського суспільства цей інститут, ця агенція нічого корисного не робитиме. А буде або абсолютно некорисна – це хороший варіант. Абсолютно некорисна державна агенція – це хороший варіант. Поганий варіант, коли ці агенції вироджуються у точки масової корупції. За великим рахунком, я думаю, що для країн такого рівня розвитку суспільних відносин, як наші з вами країни, це можна вважати на 95% гіпотезою. Будь-яке державне відомство, державна агенція або некорисна, або шкідлива. Поки ми вважатимемо, що державні відомства корисні і потрібно їх корисність збільшити, боюся, що ефективної боротьби з корупцією не вийде.

Я не говорити про компоненти політики в антикорупційних діяннях уряду Грузії. Про це вже дуже цікаво говорили Вахтанг Лежава і Каха Бендукідзе. Я зроблю кілька зауважень з приводу політичного і культурно-соціологічного контексту тих антикорупційних дій, які здійснив новий грузинський уряд.

Перш за все, потрібно сказати, що успіх боротьби з інституціоналізованою, масовою корупцією визнається фактично всім населенням Грузії. У нас, звичайно, є опозиція, я маю на увазі не тільки опозиціонерів-політиків, але й опозиційний сегмент населення. це дуже сердиті люди в основному, люди, для яких уряд – це щось дуже погане. Але фактично вони також визнають, що в цьому сенсі є великі зміни, що феномену масової корупції, інституціоналізованої корупції, корупції як правила у відносинах між громадянином і державною бюрократією майже немає. Звісно, в певній мірі вона завжди є, але в цьому сенсі дуже велика різниця. Зазвичай, коли опозиціонер або опозиційно налаштований громадянин визнає цей успіх, говорить про те, що так, масової корупції немає, але є елітна корупція, що вона ще гірша, зазвичай конкретних свідчень не наводиться або майже не наводиться, але віра в це є. І стандартне звинувачення у тому, що раніше корупція була більш демократичною, перепадала багатьом. Багато людей були бенефіціарами корупції, рядових співробітників, а тепер влада все сконцентрувала, дуже мало людей є такими бенефіціарами. В цьому бачиться те припущення, що, звичайно, корупція є, як їй не бути, це те, про що говорив Вахтанг Лежава, в певній частині суспільства це припущення існує, що без корупції жити не можна, просто поганий уряд не дозволяє всім бути корумпованими, а лишень дозволяє певним людям. Він не достатньо демократичний в цьому сенсі.

Дійсно, антикорупційний прорив, якого досяг цей уряд, має характер певної культурної революції. Термін „культурна революція” кілька разів використовувався президентом Саакашвілі, коли він в цілому говорив про реформи, які проводилися в Грузії. Але коли він використовував цей термін, він багато в чому мав на увазі саме успіхи у боротьбі з корупцією. Як Вахтанг Лежава говорив, дійсно було припущення, що як можна Грузії без корупції. Я сам був в якості ще незалежного експерта в комісії, створеній у 2000 році президентом Шеварднадзе, тій, яка розробляла антикорупційну стратегію. Якісь конкретні кроки, які ми тоді пропонували, були потім використані новим урядом. Але тоді, коли я вперше більш-менш систематично почав думати про корупцію, про антикорупційні стратегії, дуже багато хто мені говорив: „Та як це? Це ж смішно. Це дурниця. Як можна з корупцією у нашій країні боротися? Це не по-грузинськи – не бути корумпованим. Як це може бути?”

Тому сама ця амбіція – позбавити Грузію корупції – з одного боку, була дуже популярною. Дійсно, гаслом Революції Троянд було „Грузія без корупції”. Але, з іншого боку, „розумні” люди насміхалися, що це суто утопічне гасло, такого бути не може.
Тому сприйняття Грузії без масової корупції вже після революції, останніми роками дійсно амбівалентне. З одного боку, це дуже популярно, люди задоволені тим, що хабарів платити не треба під час вступу до вузу, під час отримання паспорту і т.д. Але, з іншого боку, по-перше, є, звичайно, багато людей, які втратили від цього. В результаті боротьби з корупцією 14 тисяч ДАІшників, працівників паспортних столів і т.д., тобто, тих працівників, які були бенефіціарами від корупції, дійсно, це багато тисяч людей, які готові виходити на мітинги і протестувати проти уряду. Але, окрім того, це дає певну ідеологію, що новий грузинський уряд антигрузинський, він підриває основи грузинської культури, тих зв’язків, які є основою для суспільства. І боротьба з корупцією нібито підриває основи традиційних цінностей грузинського суспільства.

Тут вже згадувалося про боротьбу проти корупції в сфері освіти. Я прийшов набагато пізніше. Головним локомотивом цієї боротьби був мій попередник Каха Ломая. Я пам’ятаю, на мітингу перед університетом одна молода студентка сварила його за те, що Каха Ломая бореться проти інституту родинних зв’язків в Грузії. Там є конкретні слова „У нас багато різних слів на двоюрідних братів і сестер”. От він не хоче, щоб у нас були двоюрідні брати і сестри в Грузії. Що це напівподача Сороса, звісно, якихось західних лібералів. Вони борються проти грузинської культури через те, що підривають родинні зв’язки.

Смішно, конечно, чому Каха Ломая проти того, щоб були двоюрідні брати, але насправді тут є глибокий сенс, оскільки інститут двоюрідних братів багато в чому залежить від корупції. Якщо один двоюрідний брат тобі допомагає вступити до університету, другий двоюрідний брат щось інше робить. Якщо корупції немає, то навіщо родичі, так би мовити. Немає сенсу мати родичів, відповідно, ці родинні зв’язки розриваються. Принаймні, так це сприймається багатьма ідеологами, яким незручно говорити, що уряд поганий, тому що хороша була корупція. Це незручно говорити. Значить, потрібно говорити якось по-іншому, що вони не справжні грузини і вони підривають нашу грузинськість, яка полягає в тому, що ми один одному допомагаємо. І те, що ми один одному допомагаємо, вони, погані люди, „соросянці” називають корупцією. Це дуже погано.

Це підводить мене до другої частини моїх зауважень. Філософія боротьби з корупцією Грузії багато в чому не гармонує з міжнародним консенсусом про те, як потрібно боротися з корупцією. Міжнародний консенсус базується на понятті транспарентності, прозорості. Тому головна організація називається „Міжнародна прозорість”. Що вона передбачає? Що держава по суті своїй піддається корупції, держава і політики, сила на користь корупції. А антикорупційна сила – це громадянське суспільство, просто суспільство. Тому потрібно, щоб все, що робить держава, було прозорим, і тим самим у громадянського суспільства з'являється більше можливостей боротися проти корупції. Секрет успіху боротьби проти корупції – в тому, щоб громадянське суспільство мало всі важелі для боротьби проти корупції. Якщо цього досягти, значить, корупції не буде або буде менше. Якщо цієї прозорості немає, значить, корупція буде. Тобто, політикам і бюрократам апріорі не можна довіряти. Боротьба проти корупції базується на недовірі. Тобто, суспільство хороше, а сторона держави погана і їй не можна довіряти. Тому боротьба з корупцією повинна бути інституціоналізована саме таким чином.

Ця філософія має свою раціональність, звісно. Вона певною мірою виправдана там, де, по-перше, є стабілізована держава, де корупція є, але вона є винятком з правил, і де всередині суспільства є низька толерантність по відношенню до корупції. Коли на рівні суспільства існує те припущення, що корупція – це ненормально, і факти корупції викликають обурення.

В тій ситуації, яка була в Грузії, коли все навпаки певною мірою, коли суспільство обурюється з приводу корупції, але обурюється скоріше тому, що конкретна людина не є бенефіціаром цієї корупції. Якби мій двоюрідний брат був міністром, це було би добре. Але, на жаль, це не так, користі від корупції мені особисто немає, тому я обурююся. Але, в принципі, корупція як ідея визнана майже нормою.

Тому боротьба проти цієї корупції є непостійною, неінституціоналізованим зусиллям, щоб корупцію підтримувати на дуже низькому рівні. Ми всі розуміємо, що поки що повністю викорінити корупцію неможливо і таку мету ставити – дурниця. В цих умовах така філософія зрозуміла. Але в тих умовах, які були в Грузії і є, напевно, в багатьох інших схожих державах, де потрібен прорив, якісний стрибок, такого типу методи, звичайно, не можуть принести результату.

В грузинській ситуації боротьба з корупцією – це була не окремо взята боротьба проти корупції, це була частина загальних зусиль з модернізації державної системи, практично зі створення нової державної системи, певною мірою з нуля. Розумілося, що те, що у нас є, - це фактично система премодернової держави, посткомуністичний феодалізм. Тобто, система, підлаштована під цінності традиційного суспільства. А необхідно створити саме сучасну ліберальну державу, яка не має фактично ніяких основ у тій державній системі, яка вже є. Зусилля по антикорупційності, які співпадають з зусиллями взагалі створити сучасну модернову державу, виходять з реформаторського авангарду суспільства.

Об’єктом недовіри є скоріше масове суспільство, для якого є характерною звичка до корупції, толерантність по відношенню до корупції. Що стосується громадянського суспільства в наших умовах, те, що ми звикли називати громадянським суспільством, – це сукупність отримувачів грантів Джорджа Сороса, в тому числі я належу до цього прошарку. Але це дуже вузький прошарок суспільства, який, на жаль, не може мати такої соціальної ролі, яка могла би забезпечити такий якісний прорив, якісні зміни в соціальній і державній системі.

Ще дві тези. Перша – це соціальна і політична ціна боротьби з корупцією. Боротьба з корупцією – це дуже небезпечна річ завжди. Якщо брати боротьбу з корупцією по методології прозорості, то там ціна в тому, що ускладнюється робота державної бюрократії, дуже складно витрачати гроші. Як колишній міністр і зараз як співробітник державного університету, я дуже добре знаю, як складно витрачати державні кошти. Велика ускладненість цих процедур виправдовується необхідністю прозорості, боротьбою проти корупції. Тому базувати державну систему на принциповій системній недовірі до бюрократії – це дуже сильно знижує, мені здається, ефективність роботи державної бюрократії.

Що стосується боротьби з корупцією у даному випадку з грузинською філософією, коли боротьба з корупцією є частиною зусиль прогресивної реформаторської еліти, яка намагається змінити суспільство і здійснити культурну революцію, вона вимагає концентрації влади і, відповідно, завжди є небезпека тоталітарності, в чому грузинську владу часто звинувачують. Іноді в цьому є частка справедливості, дуже часто це перебільшується. Але, принаймні, така небезпека саме у підході до боротьби з корупцією через таку філософію культурної революції завжди є.
Останнє, стосовно стійкості. У нас є революційний за духом уряд, дуже молодий, дуже енергійний, який прийшов, розпочав все спочатку, збудував фактично нову державну систему на нових принципах, і дійсно досяг у короткостроковій перспективі дуже великих успіхів саме у боротьбі з корупцією. Чи можемо ми бути впевненими, що це досягнення буде стійким? Оскільки є вибори, які можна програти. Якщо не програвати вибори, ця влада може занадто звикнути до влади і погрузнути в корупції. І те погано, і інше, може, погано. Як ми можемо бути впевненими, що ці досягнення бути стійкими?

Ми не можемо бути впевненими. Ніколи немає гарантії того, що якісь досягнення навіки. Але, тим не менше, мені здається, що саме по собі те, що створений прецедент державної влади Грузії без масової корупції, сама сила цього прецеденту дуже важлива. Той стереотип, що Грузія без корупції – це не Грузія, я думаю, раз і назавжди анульований. А що буде в майбутньому, наскільки ми зможемо зберегти ті досягнення, які ми маємо, і в кращому випадку ще їх примножити, покращити, - це вже покаже майбутнє.

Суди в Грузії не корумповані. Існує проблема незалежності, це дійсно так. Куди поділася корупція з судів? В нікуди. Її було вигнано з судів, у тому числі шляхом заміни людей, в тому числі і в Верховному суді. Це були дуже гучні процеси, оскільки майже всі вони відбувалися публічно. Я як людина, яка знає цих людей, можу сказати, що Конституційний суд і Верховний суд Грузії не корумповані. Чи існує корупція в судах першої інстанції? Напевно, в деяких з них існує. Але там корупцію, оскільки це публічні процеси, досить добре видно. З нею боротися навіть простіше, ніж у виконавчій владі.
Я загалом хотів би зробити кілька зауважень. Я почув тут цілу низку міфів, які я дуже не люблю, з якими я завжди борюся і спробую зараз. Це не те що міф – це гріх. Міф про те, що з корупцією не потрібно боротися, оскільки все рівно нічого не буде, - це, мені здається, така специфічна форма зневіри, яка принаймні у православній релігії точно є гріхом. Чому з нею не потрібно боротися? В ній немає нічого людського, немає нічого хорошого. Фактично сьогоднішня цивілізація базується на тому, що люди об’єднані для того, щоб якась їх частина, що називається урядом, надавала би суспільні блага. Торгівля суспільними благами – це і є корупція. Це руйнує самі основи цивілізації. Незрозуміло, навіщо людям потрібно існувати разом. Для того, щоб один одного дурити, виходить, щоб одні дурили інших.

З корупцією потрібно боротися й тому, що ми бачимо країни, які успішно розвиваються в не корумпованому середовищі. Це можуть бути країни абсолютно різної культури. Це можуть бути і Сполучені Штати Америки, і Японія, і Сінгапур, і Німеччина. Звичайно, там трапляються випадки корупції, але їх там дуже мало. Напевно, є якийсь суддя в Сполучених Штатах, який корумпований. Я думаю, його навіть можна знайти, про нього знімуть фільм, як він страшно мучився, коли брав хабара єдиний раз в своєму житті, тому що більше не встиг. В цьому сенсі корупція існує скрізь.

Але мені здається, питання не в тому, чи існує взагалі корупція. Це філософське питання. А наскільки вона реально існує? Мені здається, люди, які стверджуватимуть, що вони знають випадки масової корупції у Норвегії, Швеції, Швейцарії, Німеччині чи Сполучених Штатах, ризикують видатися дуже смішними людьми, принаймні дуже оригінальними людьми.

Тому з корупцією потрібно боротися. Бог не прокляв цю частину суші і не сказав, що якщо хтось жив колись у Російській імперії, він повинен згнити у лайні. Він має жити в нормальній країні. Нормальна країна будується тільки таким чином, що в ній не буде корупції. Іншим способом нормальна країна не будується. Тому говорити: ну, що ж поробиш, це людська природа, це Біблія, Еклізіаст. Ні, нічого такого немає ні в Біблії, ні в Еклізіасті про те, що ми повинні жити погано. Ми повинні жити добре. Але для цього потрібні роки боротьби, в тому числі з корупцією, в тому числі з неефективною економікою, в тому числі з бюрократією. Мені здається, це дуже важливо.

Друге – це міф про так звану елітарну корупцію. Сама фраза, що загальновідомим є те, що у Білорусі існує елітарна корупція, для мене нічого не означає. Потрібно, щоб мені її хтось показав. Я глибоко переконаний, що неможливо збудувати ефективну систему, коли немає низової корупції, а існує корупція у верхах. Її неможливо збудувати. Виходить, що робота міністра влаштована таким чином, що він бореться з корупцією своїх співробітників, а сам бере хабарі. Так система не працює. Так можна розповісти тільки людям, які ніколи не керували нічим.

Створити тільки за рахунок страху ситуацію прозорого відомства, в якому не беруть хабарів на низовому рівні, неможливо. Вона виникає лише за рахунок того, що люди починають вірити, що так працювати правильно. Так, вони знають, що є контроль, але вони ще й розуміють, що так працювати правильно, так вони добре працюють, так вони нічого не бояться. Як тільки вони починають усвідомлювати, що їх керівник бере хабарі, - все, пиши пропало. Їхній моральний рівень стає нульовим.

Так, звісно, можливі випадки, коли будуть випадки корупції і внизу, і наверху, наверху, зрозуміло, вони будуть більшими за розміром. В цьому сенсі корупція на високому рівні існує скрізь, але дуже нечасто. Але вважати, що існують країни, які викорінили корупцію на низовому рівні скрізь, і лишилася тільки корупція, в якій беруть участь 500 осіб, - такого не може бути. Це казка, не для дітей, оскільки вони цим не цікавлять, а казка для дорослих, які не мають відчуття того, як насправді влаштована працююча система, в тому числі влада, управління, компанії.

Мені здається, це також прояв такої зневіри. Навіщо боротися з корупцією? З корупцією боротися неможливо. Ну ось грузини, швейцарці, норвежці на побутовому рівні побороли, але на високому рівні все рівно вона існує. І т.д. Це спроба виправдатися і нічого не робити, це спроба виправдати політичну імпотенцію. Навіщо боротися з корупцією, все рівно всі корумповані. Яку партію не підтримай, інша партія братиме хабарі, і люди братимуть участь у політичній корупції. Всі партії погані.

Це типовий інтелігентський підхід до справи. Але мені здається, що з таким підходом успішна цивілізація ні в Україні, ні в Грузії збудована не буде. Тому що процес будівництва цивілізованої України, цивілізованої Грузії – це процес боротьби з неефективністю, а корупція – одна з найбільших неефективностей, що існують у світі.