Поки ми переживали через ісламський тероризм у Франції й висловлювали солідарність з кількома мертвими карикатуристами, у Вірменії російський солдат вбив сім'ю Аветісян, включно з малою дитиною. Вірмени вимагають справедливості, суду над злочинцем, на півночі країни розгорається антиросійське повстання, громадяни штурмують російське консульство, відбуваються бійки з поліцією.

Дивно, що ми так мало уваги приділяємо подіям у Гюмрі. Тепер не дивно, чому рік тому Європа так мало звертала увагу на події у Києві, обмежувалася "обуренням" і "стурбованністю". Все, що трапляється за межами залізної завіси ЄС, навіть нам видається другорядним, поки там не почнуться розстріли на вулицях. А між тим, вірменські заворушення стосуються нас прямо.

Для інформації: президент Серж Саргсян - місцевий Янукович. Він править з 2008 року. Народився в Степанакерті, який зараз є столицею Нагірного Карабаху. По суті, Вірменією багато років керують вихідці з Карабаху, як Україною керували донецькі клани. Відношення до них серед громадян аналогічне. Вірменія була однією з 11 країн, що підтримали Росію в резолюції ООН по окупованому Криму.

Повстання у Вірменії - це Майдан. Гюмрі - Врадіївка.

Мне даже обидно что наши народы имеют такую трагедию и никак не могут простить друг друга.

Це в Росії стабільно - пошук не злочинця, а того кому це вигідно. Самого факту не достатньо