POST SCRIPTUM та класифікація порохоФОБІВ
(пост для друзів)
10 000 лайків, 9000 репостів, 1000 нових підписників, численні цитати у пабліках новин і навіть зроблений ентузіастами переклад на українську – таким є ефект мого посту «Синдром Зеленського», опублікованого 2 дні тому.
Результат неочікуваний, зважаючи на те, що я – звичайна людина, не журналіст і не політолог (а також не бот, не троль на зарплатні, не співробітник Мінстеця і не рептилоїд з планети Набіру). Я - той самий середній бюджетник, що їздить на вихідних до Будапешта і Вроцлава та живе там у хостелах економ-класу.
Звідки ж така популярність?
Мабуть справа в тому, що я писав не про Зеленського, а про небезпеку простих відповідей на складні запитання – і особливу небезпеку тих, хто такі відповіді обіцяє дати.
Право-консервативна влада, націлена на еволюцію та довге зростання, в Україні ще ніколи не приживалася. Виговський, Мазепа, Скоропадський – кращі, як на мене, діячі нашої історії, програли тому, що не мали народної підтримки. Занадто багаті, занадто «вумні», занадто націлені на університети, флот, реформи, створення власної еліти, міжнародне визнання. Гей, а хто ж буде роздавати народу гречку?!
Сьогодні ми стоємо на тому ж самому роздоріжжі, на якому стояли за часів Мазепи.
І ціна питання аж ніяк не менша. Програє наш новий Виговський - програємо ми.
Ті, хто вподобав мій допис, мабуть теж це відчувають.
Але, виявляється, нас багато! Тож, мої надії на перемогу зміцнилися. Дякую, друзі!
Звичайно, багато і тих, хто з нами не згоден. Читаючи критичні коментарі під своїм дописом я помітив, що цих незгодних можна поділити на декілька категорій (коментарі на кшталт "автор дебіл" тут не враховані). Пропоную вашій увазі авторську класифікацію порохофобів, а також короткі інструкції з екзорцизму. Може, колись знадобиться.
1. ВАТА. Тут все просто. Російська пропаганда зробила за Порошенка справжнього антихриста; був би живий Гітлер – знов би застрелився від заздрощів. Слухачі Вєстєй.вру та їхніх вітчизняних ретрансляторів ненавидять Порошенка так, що втрачають здатність писати коментарі без помилок: від однієї лише згадки їх корчить як біса від ладана.
Цю категорію лікувати марно, але можна звернути на них увагу когось більш притомного: дивись, як до нього ставляться свнсбки. Ти з ними, чи як?
2. ЗУБОЖІЛІ. Це ті, про кого написаний попередній пост. Величезна і різношерста група людей, яких об’єднує ліво-патерналістський погляд на суспільство. Вічно незадоволені і ображені, розгублені і непослідовні, позбавлені стійких переконань, падкі на сенсації і фейки, вони шалено потребують Великого Тата, який би прийшов, нагодував і захистив. У психології це називається рецептивною акцентуацією: «я – хороший, тож годуйте мене за це». Реформи для них незрозумілі і лячні. Будь-які досягнення, що не додають грошиків у гаманець, їх лише дратують. «Навіщо ця декомунізація? Краще б…» – це вони.
У когось із «зубожілих» і справді скрутне життя, і їхня проблема в тому, що вони вважають Президента персонально за це відповідальним (хоча, скажімо, субсидії запрацювали саме за його часів). Але трапляються і «зубожлі» з видами Флоренції на аватарці і власним басейном у хроніці. Тож це, все ж таки, психічний, а не економічний феномен.
Зубожілим я не раджу показувати графіки зростання золотовалютних резервів та пасажиропотік з України до Єгипту, їх це не вражає. Краще вивести їх на дорогу і хай рахують іномарки по $50000 кожна. Коли нарахує тисячу, можна продовжувати бесіду про «країну на межі гуманітарної катастрофи».
3. НАЦІОНАЛ-РОМАНТИКИ. Мене вони майже не критикували (хіба що було декілька зауважень, що не українською написано), але серед противників Президента таких багато. Вони закидають Порошенку, що він не заборонив російську мову, не повісив Мертвечука і не кинув танки на Донбас і Крим. Що Президент декілька разів зустрічався з Тим, кого не можна називати, і тиснув йому його слизькі щупальця (чи то були клешні?). Що ж, реалізм і романтизм – це антоніми. Патріотичним опонентам можна було б нагадати про українізацію суспільного мовлення, про тотальну декомунізацію, про визнання вояків ОУН-УПА ветеранами війни, про армію, що увійшла у десятку найсильніших у Європі, про відмову від російського газу і вихід з СНД, про «Зродились ми великої години», про «Слава Україні», про послідовну і успішну боротьбу за Томос. А далі спитати, хто з попередників та альтернативних кандидатів зробив у цьому напрямку більше за Порошенка? З ким це взагалі можна порівняти? І хто сьогодні хоча б обіцяє продовжити у тому ж дусі?
4. ЄВРОПЕЙЦІ-АНТИКОРУПЦІОНЕРИ. Це найбільш адекватна частина опонентів, до якої певною мірою належу і я сам. Так, ніде правди діти: системних змін у питаннях права і справедливості у країні майже не відчувається. Жодних серйозних спроб приборкати безглузду бюрократію, що зжирає час, нерви і гроші людей, поки не помітно. Правоохоронній системі не довіряють навіть діти. Майже усіх крадіїв, спійманих на гарячому, відпускають суди. Чи винний у цьому Порошенко? Я, чесно кажучи, вважаю, що винний. Принаймні певна відповідальність за це в нього є. Так, він не цар, але якби БПП подала законопроект про тотальну заміну суддів та прокурорів, або якби закон про люстрацію не був спущений на гальмах – сьогодні ми мали б іншу країну. Чому це не зроблено? Тому, що підтримка правлячого класу має свою ціну, а без неї не вдалося б зробити взагалі нічого? Чи тому, що Президент почувається у цій прогнилій системі цілком комфортно? Я, звичайно, цього не знаю. Але я знаю, що політика – це мистецтво можливого. Нам треба обирати серед реальних кандидатів, а не серед своїх мрій. Тож, панове європейці, давайте згадаємо, хто дав нам безвіз, євроасоіціацію (мету Євромайдану!), міжнародну підтримку усього цивілізованого світу, виграні міжнародні суди і джавеліни, прозорі офіси і закородонний паспорт за 2 тижні, хто вільно володіє англійською (підказую, це не Юля) – і зробимо свої прагматичні висновки.
Просто оберемо того, хто краще за інших робить свою роботу.
Завжди ваш,
Дмитро Лєрнер
|